Ілля К.: “Я встиг провести дві презентації для клієнтів — переконував їх, що в нас усе буде добре, а на фоні йшли новини про бомбардування наших міст”.
Ілля К. — талановитий Sales Manager та незамінний член нашої Спілки художників комп’ютерної графіки. На початку повномасштабної війни він одразу вирішив, що його знання та досвід мають послужити для захисту нашої держави. Тому Ілля вступив до лав ЗСУ в якості ІТ-спеціаліста.
У цьому інтерв’ю наш герой поділиться своєю історією та розкаже, наскільки нашим військовим на фронті важлива як волонтерська допомога, так і проста емоційна підтримка.
Де тебе застав початок війни? Що було перше, що ти зробив?
Війна застала мене вдома, так як офіс наш був на карантині. Цього дня ми мали їхати в Буковель, де компанія влаштувала тімбілдинг для всіх бажаючих. Але автобуси використали для евакуації тих, хто першими приїхали до офісу. Я встиг провести дві презентації для клієнтів — переконував їх, що в нас усе буде добре, а на фоні йшли новини про бомбардування наших міст.
Так як я був офіцером запасу, мене в першу чергу турбувало, чи будуть мене призивати, коли та куди мені треба прибути. На жаль, я не зміг отримати жодної відповіді, бо ніхто нічого не знав. Тому виїхав з дружиною до нашого офісу, і кілька днів ми прожили там у підвалі, чекаючи на інформацію. Врешті-решт я призвався у своєму рідному місті Вінниця у підрозділ, де мої знання і навички були корисними. Через 5 місяців відряджень по країні мене перевели до Києва, і я нарешті повернувся до дружини. Тут я і служу на даний момент.
Чого не вистачало у перший місяць війни? Як вирішували це питання?
У перший місяць не вистачало сну і вільного часу. Мені пощастило: наше керівництво мало добрий контакт з рядом волонтерських організацій, і нас оперативно всім забезпечували. От привезли волонтери, що змогли дістати, — те і роздали. Так ми поступово покращували своє оснащення (як у комп’ютерній грі прокачувались). Спочатку паршивий бронік, радянські ІПП і джгути. Потім дістали пакети з Селлоксом, потім броніки турецькі, потім наша Спілка подарувала мені класну аптечку.
Найбільший параліч викликала бюрократія: не було на чому писати і друкувати документи. Мені повезло, що я як був SM-ом (Sales Manager), то в мене завжди із собою був ноутбук. Я з ним і досі постійно. Принтер я роздобув аж у липні.
Велика проблема — одяг. В одному місці я був із солдатами строкової служби, в яких була тільки зимова форма. З початком тепла їм було тяжко. Самі шукали, де купити літнє взуття і форму на 60 чоловік. Всі розуміють, що форми в нас мало, адже 1 млн військових важко вдягнути. А тим більше дати кожному по 2 комплекти.
Що стосується харчування — воно є, ніхто не голодає. Але дуже швидко воно набридає, і всі шукають щось смачненьке і ділять на всіх. Енергетики й сигарети — продукти №1)
Чи стало у нагоді спорядження, яке зібрали для тебе силами Спілки?
Слава богу, аптечку я поки що не використовував, але вона у мене найкрутіша в підрозділі) Є навіть предмети, які в Україні не так просто знайти (назофарингіальна трубка і окклюзивна пов’язка). Форма та взуття класне. Спілка допомогла із взуттям не тільки мені, а й кільком моїм товаришам і родичам (мій батько і рідний брат теж зараз служать). Також передали турнікет.
В цілому, чим важлива допомога волонтерів — вони самі знаходять товари і перевіряють їх. Тобі не треба листати дошки оголошень, думати, як переслати гроші, сумніватись, чи не відправляєш гроші шахраям, чи не прийде тобі якесь фуфло… Попросив у волонтерів — і вони для тебе стараються, як для себе.
Чи вам наразі допомагають волонтери?
Наразі я служу у створеному з нуля підрозділі. Нам виділили старе закинуте приміщення (як і багатьом таким структурам). Потрібно все — безліч лампочок, люстр, замків у двері, столів, стільців, кабелів, роутерів…. Ми — ІТ-підрозділ. Зі мною багато ІТ-шників, яким компанії видали цілі фури з офісним обладнанням. Усе безоплатно, бо ми б не потягнули все це самі оплатити.
Як бійці піднімають свій настрій, дух на фронті? Чи можемо ми в тилу якось їм в цьому допомогти?
На передку всім спочатку страшно, а потім стає нудно. Починають маятись дурнею. У цьому випадку їм потрібно якнайбільше спілкування, мені здається. Якщо у вас є друзі і знайомі у військах — не полінуйтесь, спитайте в них, як справи, чим займаються, що вислати смачненького. Може вони там хітси шукають по всіх селах, може сухарики чи шоколадки… У будь-якому випадку, подзвоніть їм, розкажіть, що прочитали в інтернеті, а вони у відповідь виговоряться вам, що там у них насправді)
На твій погляд, що може і повинен робити кожен, хто не на фронті, щоб допомогти вам скоріше здобути перемогу?
Головне — не деморалізувати. Не поширювати фейки, не акцентувати увагу на негативі, який, звісно, є. Наводьте порядки у безпечних містах, творіть крутий патріотичний контент (пісні, меми, шеврони, марки, відео, наліпки всякі). Усе це дрібниці, але вони хоч якось урізноманітнюють сірі будні військових у лісі/посадці/полі. І дзвоніть їм частіше.
Дуже дякуємо Іллі за це інтерв’ю. Ми пишаємось ним і чекаємо на день, коли зможемо разом відсвяткувати нашу перемогу.
Слава Україні!
