Олександр А.: “Життя в тилу зараз треба будувати з оглядом на те, що люди на фронті знаходяться в надскладних умовах”.
Сашко приєднався до нашої спілки художників комп’ютерної графіки незадовго до війни. Хлопець вже встиг проявити себе як крутий вебаналітик. А ще ми знаємо, що Сашко дуже творча особистість — закоханий у музику та грає на бас-гітарі.
Після початку російського вторгнення Сашко не міг залишатися осторонь й пішов захищати Україну в складі Збройних Сил. Ми неймовірно ним пишаємося!
В інтерв’ю Сашко розповідає свою історію та пояснює, як кожен з нас може наблизити перемогу.
Сашко, де тебе застав початок війни? Що було першим, що ти зробив?
Початок війни мене застав у потягу Київ-Миколаїв. Я їхав до рідних країв, до мами. Причиною поїздки було те, що 22 числа пройшов збір резерву, а я був резервістом на той момент. Командир частини дав нам трохи часу, щоб зібратися і закрити свої питання. А 26 або 27 числа треба було прибути до частини в Маріуполь.
Отже, я їхав у потязі. О 5-й ранку мені зателефонував друг і сказав, що почалася війна. Він якраз мав на своїй машині вивозити мою дружину зі своєю дівчиною до Чернівецької області. То був такий план А (але він провалився).
Що я зробив? Сказав дружині, що почалась війна. Це все, бо я був у потязі й не мав особливо варіантів. Почав думати, що робити. Вирішив, що треба повертатись в Київ. Так і зробив. Як приїхав до Миколаєва, вже через кілька годин вирушив назад до Києва.
Чого не вистачало у перший місяць війни? Як розв’язували цю проблему?
Перший місяць я ще не був на війні, тому не можу сказати. Адже спочатку я повернувся з Миколаєва до Києва і звідти в Ірпінь, де мій дім. А з Ірпеня виїхати не зміг. До того ж я повинен був їхати до Маріуполя, але його майже відразу оточили. Було багато нюансів, військкомат в Ірпені не працював. Я хотів вступити в тероборону, але не вийшло. Тож перебував в очікуванні.
Десь через 10 днів нам вдалося виїхати з Ірпеня. Тоді я вже потрапив в навчальну частину, а потім на фронт, у свій батальйон.
Я знаю, що на початку дуже багато чого не вистачало. Допомагали волонтери. Але на той час, коли я приїхав на фронт, то ситуація з постачанням їжі, води, спорядження вже стабілізувалася.
Чи допомагають вам зараз волонтери?
Наразі так, волонтери допомагають. В основному це технічні запити. Наприклад, квадрокоптери, рації, тепловізори, приціли — штуки, якими не забезпечує ЗСУ. Взагалі в нашому батальйоні забезпечення доволі непогане в плані форми та індивідуальних засобів безпеки. А ось усілякі технічні штуки — це через волонтерів.
Чи стало у пригоді спорядження, яке зібрали для тебе силами нашої спілки?
Звісно. Від спілки я отримав перший дрон. Зараз в мене вже їх декілька, що дозволило розширити діяльність з розвідки та коригування. А той був перший, на якому я вчився. Його підстрелили, але з нього залишились деталі, батареї й пульт. Також спілка допомогла мені отримати глушилку для дронів. Ми тоді були в Авдіївці, й ця глушилка була дуже потрібна, бо ворожі дрони там всюди літали. І там, де ми зараз, вона теж не раз виручала. Ця штука реально ефективно з позицій глушить сигнал. Їхні дрони в основному налаштовані так, що коли губиться сигнал, вони повертаються на хоум пойнт. Зараз глушимо, є людина, яка займається саме цим, завжди бере із собою цю глушилку. Вона дуже допомагає.
Також було взуття. ЗСУ дає взуття, але воно не дуже якісне, особливо літнє. Взуття, що купила спілка, було офігєзне, всі пацани задоволені.
Зараз для нас придбали ще один дрон, серйозний такий. На порядок дорожче першого, рази у 2-2.5. Недешева штука. Дуже крутий дрон, дуже допомагає. Один такий в нас вже є, треба ще один.
Як бійці підіймають свій настрій, дух на фронті?
Та по-різному. Гарними новинами, смаколиками, енергетиками. Останнє тут дуже популярна тема, деякі люди їх цілими днями п’ють. Я особисто рідко їх вживаю. Але ось для тих, хто полюбляє алкоголь, енергетики — своєрідний його замінник на фронті. Також гра в карти — покер, тисяча, дурень, різні ігри. Не на гроші, а просто так граємо. Доміно теж, це прям топчик. Ми в нього полюбляємо грати, коли є вільний час і нас виводять на невеликий перепочинок. Інколи ще шахи.
На твій погляд, що може і повинен робити кожен, хто не на фронті, щоб допомогти вам скоріше здобути перемогу?
Звісно, працювати, платити податки. Максимально допомагати волонтерам, фондам, які тримають на собі забезпечення Збройних Сил. Пам’ятати, що на фронті іноді люди знаходяться в надскладних умовах, часто дуже неприємних. Не те, що кожну секунду про це думати, але будувати своє життя з огляду на це.
Чоловікам, напевно, треба проходити якісь курси підготовки, особливо — основи стрілецької зброї, облаштування позицій, риття окопів. Це основне, чим люди займаються на фронті, те, що рятує життя. Бо ніхто не знає, скільки ця війна буде продовжуватися. Люди, які зараз тут, мають рано чи пізно піти на якийсь відпочинок — і фізичний, і психологічний. Останній навіть в першу чергу. Тому тим, хто в тилу, потрібно готуватися. Дасть Бог, все закінчиться швидше, але війна може розтягнутись на роки, Тож ті, хто зараз в тилу, мають не гаяти часу, особливо, якщо вони не мають навичок. Це надважливо.
Ми дякуємо Сашку за те, що на фронті знайшов час відповісти на наші питання. З нетерпінням чекаємо його вдома, щоб разом відсвяткувати здобуту перемогу.
Слава Україні!
