Максим О.: “Дуже підіймало настрій щось смачненьке, малюнки дітей, новини про спалені колони ворога”.
У мирному житті Максим — професійний 3D візуалізатор, автор багатьох креативних робіт. Він активний член нашої спілки CG художників та просто веселий, товариський хлопець.
Зараз наш Максим на деякий час полишив 3D творчість, щоб захищати Україну від ворога. Для всіх нас він справжній герой.
Ми вирішили розпитати Максима про його військовий досвід та про те, як цивільні можуть допомогти у здобутті перемоги.
Максиме, де тебе застав початок війни? Що було першим, що ти зробив?
Початок війни застав мене в ліжку. Перше, що я зробив — зв’язався з усіма рідними й друзями та дивився новини. Потім через пару годин стало зрозуміло, що в Києві небезпечно. Тоді я одразу вивіз родину до батьків у Кропивницький та пішов у військкомат.
Чого не вистачало у перший місяць війни? Як розв’язували цю проблему?
Не вистачало буквально всього: одежі, засобів захисту, генераторів, буржуйок, приладів нічного бачення, тепловізорів, палива. Вирішували питання дружно — складались і купували необхідне. Ще допомагали друзі, рідні, знайомі, а також місцева влада.
Чи допомагають вам зараз волонтери?
Так, зараз бувають надходження від волонтерських організацій
Чи стало у пригоді спорядження, яке зібрали для тебе силами нашої спілки?
Так, звичайно! Наприклад, один спостережний пункт має “очі” вночі виключно завдяки спілці. Ще нам передали сітки, аптечки й активні навушники. Також на навчаннях підвищення кваліфікації командирів підрозділів я виглядаю як військовослужбовець — це теж завдяки спілці. Адже, на жаль, проблеми з формою досить великі. Її просто немає в потрібній кількості.
Як бійці підіймають свій настрій, дух на фронті? Чи можемо ми в тилу якось їм в цьому допомогти?
Зараз мій підрозділ ще не на фронті. Ми знаходимось в тилу і маємо змогу займатись спортом, грати в ігри, готувати щось смачне. Єдине, що на нас психологічно давить — відсутність можливості бути поряд з побратимами, яким потрібна допомога на передовій. Бо ми не вибираємо, де нам бути й нести службу. А взимку, коли ми були поряд з бойовими діями, знаходились в полях, то нам за радість була можливість помитись раз в кілька тижнів. А якщо ще й в теплій воді, то це взагалі було свято. Дуже підіймало настрій щось смачненьке, малюнки дітей, новини про спалені колони ворога.
Як люди в тилу можуть допомогти — це хороше питання. На нього зараз важко відповісти, але я точно знаю одне, що деморалізує військових. Багато моїх хлопців кажуть, що засмучуються, коли бачать тусовки, гулянки, святкування цивільного населення. Вони відчувають у цьому несправедливість.
На твій погляд, що може і повинен робити кожен, хто не на фронті, щоб допомогти вам скоріше здобути перемогу?
Я вважаю, що кожен має забути про свої бажання. Треба працювати й допомагати країні та людям, які цього потребують на цей час. Війна затягується, й це буде нелегкий період для України та українців в цілому. Треба думати наперед і готуватись, тренуватись, проходити курси хоча б першої домедичної допомоги. А ще краще — курси бойових медиків. Також важливо знайомитись зі зброєю.
Зараз раджу накопичувати ресурси, а не витрачати їх. Бо, по-перше, ніколи не знаєш, куди вдарить наш підступний ворог, куди прилетить його ракета. А по-друге, ми, військові, закінчуємося кожного дня. Тож у випадку загострення ситуації часу на підготовку не буде. Отже, моя порада — вчитись і накопичувати, а не витрачати ресурси. І не забувати, що війна продовжується. Тільки від наших дій сьогодні залежить, в якій країні ми прокинемось завтра!
Ми дуже вдячні Максу за відповіді. Бажаємо йому та його побратимам перемогти якнайшвидше. А ми поки що будемо робити все, щоб підтримати хлопців.
Слава Україні!
